Юрій Яновський і його твори

 Юрій Яновський і його твори

Того літа серпень аж пашів спекою. Від неї рятували хіба що ночі. У Хості, в будинку відпочинку письменників, коли на небі рясно виступали зорі, по саду блукали білі постаті – примари, закутані в простирадла. Вони зривали солодкі сливки і до ранку смакували ними…

Юрій Яновський

Ю́рій Іва́нович Яно́вський (14 (27) серпня 1902, Маєрове –25 лютого 1954, Київ) – український письменник та поет. Один із найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст. Ветеран Армії УНР.

Походження

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного землевласника (за життя Юрій Яновський вказував, що народився в м. Єлисаветград у родині службовця) Івана Миколайовича Яновського та його дружини Марії Мусіївни з дому Здорик. Рід Яновських сягає XVI ст. та одного походження з дворянським родом Гоголів-Яновських: Опанас Гоголь-Яновський (дід Миколи Гоголя) був старшим братом Кирила Яновського –прапрапрадіда Юрія Яновського. Згідно з дослідженнями Сергія Плачинди, опублікованими в біографічному романі «Юрій Яновський», Микола Максимович Яновський (дід Ю. Яновського) належав до козацької старшини і після скасування Війська Запорозького отримав дворянський титул. Однак після чергового перепису він не був затверджений, і Микола Максимович був записаний у менш престижний стан – «єлисаветградського міщанина».

Освіта

У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський: вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922–1923. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет Сергієм Павловичем Корольовим.

Останні роки життя

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року. Попри це, твори Яновського нарівні з творчістю таких визначних майстрів слова, як П. Тичина, М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX ст.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видавані зібрано: «Збірка творів», І-IV (1931-1932); «Вибране» (1949); «Твори», І-II (1954); «Твори», І-V (1958-1959).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок –бронза, граніт; скульптор І. В. Макогон, архітектор П. Ф. Костирко; встановлений в 1961 році).

Лауреат Сталінської премії (1949).

«Майстер корабля»

«Майстер корабля» – перший роман Ю. Яновського, написаний упродовж 1927-1928 років. Твір стилізовано як кіномемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії і його співпрацю із В. Кричевським, П. Нечесою, О. Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, в текст органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайях, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування.

Роман вирізняється з-поміж інших праць Ю. Яновського зосередженістю на мистецькій проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Роман насичений роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління: «І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців – бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації – звуть її».

У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Ю. Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.». Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.

Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Ю. Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне – це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри – різні погляди на зображуване.

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=54

«Вершники»

Вершники – роман, написаний українським письменником Юрієм Яновським та вперше виданий 1935 року.

Твір є своєрідною спробою жанрового симбіозу, це роман в новелах, де утверджується неоромантична стилістика. Він складається із восьми новел, кожна з яких має свою основну сюжетну лінію та героїв. У творі описуються події, що відбуваються в Україні під час громадянської війни. Автор не дотримується хронологічної послідовності, то показуючи читачеві картину в теперішньому часі, то знову повертаючись далеко в минуле.

У творі чітко простежується опозиція природи та культури, патріархальності та модерності, посилюється увага до сімейної проблематики. Ю. Яновський романтизує селянські повстання, наділяючи героїв найкращими рисами, драматично змальовуючи події. Втім, автору не вдається уникнути мотиву пристосування вчорашніх месників, з їхнім гострим відчуттям справедливості, до нового негероїчного світу. Саме завдяки чергуванні новел з повстанською тематикою та новел, де змальовується мирне життя людей, Ю. Яновський зумів осмислити перехід людини від руйнації до творення.

Образи головних героїв – Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко – зовсім не однозначні. В романі вони виступають вершниками, героями, руйнівною силою революції, та за їхніми вчинками криються сумніви самого автора: а чи варта ідея бодай одного життя. Відповідь на це питання захована в першій же новелі «Подвійне коло», де брат вбиває брата через відмінність політичних поглядів. Віковічна заповідь, що передавалася з покоління в покоління, порушується: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Руки братів заплямувала кров, на них впало батькове прокляття, а слово «рід» втратило своє сакральне значення, замінившись словом «ідея».

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=53

Детальніше

1. Яновський Ю. Вершники : роман / Юрій Яновський. — Київ : Держ. вид-во худож. літ., 1946. — 130 с.

2. Яновський Ю. І. Чотири шаблі : оповідання, есеї, романи / Юрій Яновський ; [передмова та комент. Г. І. Хоменко]. — Харків : Фоліо, 2013. — 570, [2] с. : іл. — (Шкільна бібліотека української та світової літератури).